Вперше з проблемою агресії, як проблемою кордонів я зіткнулася досить давно, коли проводила консультації для подружніх пар, що потрапили в  кризову ситуацію. Спілкуючись з ними, я була вражена, наскільки розмито вони уявляли собі як особисті кордони, так і кордони свого партнера. При цьому, кожна сторона була впевнена, що порушуються саме її кордони, а вона ледь тримає оборону. Найцікавішим було те, що звичайне „розмовне” консультування не приносило відчутних плодів, але було дуже часо- та енергозатратним як для подружжя так і для терапевта. Тренінгова програма з програванням кейсових вправ та рольовими іграми була результативнішою, але ці результати вимагали тривалої підтримки з боку терапевта, і тільки невеликий відсоток пар говорив про позитивні зміни, що тривали більш як півроку. Під час спостереження за спілкуванням клієнтів, які отримали найкращі результати, була помічена зміна їхніх звичних рухових паттернів: так, якщо на початку роботи їхні рухи, як пари, були дисгармонійними, то в процесі змін у стосунках почав вимальовуватися певний „баланс в діалозі рухів”, і це наштовхнуло на гіпотезу, щодо успішності роботи з конфліктами саме через рух,  через прояв особистих кордонів в імпровізаційному танці на задану тему. Ці заняття дали можливість клієнтам розповісти свої історії один одному без образливих фраз, з максимальною чесністю. Такі тілесні „Я-повідомлення” розказали набагато більше ніж їхні словесні запити, бо, як відомо, тіло не бреше. Термін „агресія ” завжди розглядається з одного боку – як приниження однієї особистості іншою, але, з іншого боку, будь-яка агресія пов’язана з рухом вперед, з неможливістю (небажанням) проживати життя в заданих кордонах. Коли ми говоримо про профілактику сімейної агресії, то як правило, йдеться  про вторинну профілактику, тобто випадки агресії вже були, їх наслідки відомі стороннім особам, робота психолога – психотерапевта направлена на ліквідацію напруги та навчання іншим формам реагування. Але чомусь ніхто не звертав увагу на можливість первинної профілактики початкових форм агресії, як нечутливості до кордонів інших ,  котру можна побачити в звичних, побутових рухах. Спостереження за клієнтами різного віку і статі, які були схильні до різних видів агресії показали, що в момент агресивних дій у людини відсутнє зовсім або слабке (нестійке) відчуття центрування та заземлення, направлення рухів кінцівок хаотичне, переважно вгору і вперед, тулуб напружений, голова нахилена вперед. Рухи швидкі та різкі дихання часте і неглибоке. В такому стані людина не може адекватно оцінити як свої психологічні кордони, так і наявність кордонів іншого. Виходячи з вищенаведеного, для первинної профілактики агресії, потрібно навчити клієнтів розпізнавати початкові, первинні прояви агресії, бачити кордони іншої особистості та тримати свої,  вміти знаходити „заземлення” , усвідомлювати особисту цінність за рахунок центрування, та розуміти, активізація яких рухових центрів може підсилити агресію. Саме для цього була створена програма „ Кордони тіла, кордони руху, кордони спілкування”. Вікторія Гончарова. Практичний психолог, тренер ІТДТ